Сербин Вита
Весною люблю я село
Весною люблю я село,
Коли усе зацвіло,
Ранковою росою умилось,
Зеленою травою покрилось.
Весною люблю я село,
Квітками укрите воно.
Весною ж бо я народилась,
І природі весняній вклонилась.
Весною люблю я село,
Чарівне і гарне воно,
Квітучі сади і біліючі хати,
Так хочеться і стрибати, і літати.
Весною люблю я село,
Весною усе ожило:
Річки, і сади, і земля,
Природа чарівна моя.
Люблю я гуляти весною,
У лісі, у полі з горою.
В небі пташина співає,
З весною всіх-всіх вітає.
Весною люблю я село,
І радісне, і тепле воно.
І сонце у небі співає,
І часом так гарне буває.
Весною ж бо я народилась,
Весною у поле ходила,
І пташкою в небі літала,
Ніяких я бід більш не знала.
Недовго тривала весна,
Недовго та річка плескалась,
Дорослою стала я,
І як тепер жити-не знаю.
І біди, і жаль, і тривога,
В кайдани скували мене.
І більше ніколи не відчую
Ту радість, що весною пливе.
Гордо піднята голова вверх,
Погляд у небо, там пташка співає,
Стою я у полі, навколо краса,
І річечка водами грає.
Квітучі сади і зелена трава,
Погляд, сповнений сил і тривоги,
Чарівна і ніжна весна,
Зігріває сонячним променем.
Весною люблю я село,
Весною ж бо я народилась,
Природу люблю я, але..
Життя моє сповнене сумом й війною.
Панують навколо лиш гроші і безлад,
Воюють солдати, не знаючи меж.
А хочеться лиш тільки миру і волі,
Щоб діти сміялись, і радість без меж.
Весною люблю я село,
Чарівне й закохане воно.
Зеленою травою укрило,
І росою ранковою мене умило.
Лиш природа і я, нікого довкола,
Для мене це радість і щастя,
Не хочу я грошей, війни навколо,
Хочу жити, не знаючи суму й нещастя.