Неизвестный автор
Нені
О, мила ненько, рідна ненько,
Чого так лаєш ти життя?
Може тебе не долюбило
Твоє знівечене дитя,
Чи доля зла тебе побила ?
Скажи мені, о, ненько мила,
У чому страшна тая сила
Що просить в тебе каяття?
О, мила мамо, рідна мамо,
Чи справді світ такий лихий?
Чи завше будуть оті шрами
Що родять в серці біль глухий?
Чи є в буття жалю хоч грама?
І не бреши, будь ласка, мамо
Що прийде розуміння само
Гадать талант в мене плохий.
О моє серце , зоре рідно
Як добре ти таїш свій гріх
Та все прозоро, наскрізь видно
В очах заплаканих твоїх
Коли ж тобі вже остогидне
Ридать що небо твоє блідне,
Вдавать своє буття за мідне
Серед дукатів золотих?
О мила мати, рідна мати
Залиш спокуту грішникам
Ти здібна пісню заспівати
Знімілим від журби птахам
Ладна з колін людей підняти
бо ти не просто так, ти - свята
З тобою світ - то божий храм
Тож мила ненько, рідна ненько
Не край тяжке своє життя
Страшніш за всіх тебе любило
твоє знівечене дитя
І доля зла його побила
За твої сльози, нене мила
І доля зла з нього спросила
За біль-журбу, і вже не сила
Чекать від неї каяття.