Лізгова Яна
Загублена мрія
Дайте мені відпочити
від стукоту, грюкоту, грохоту.
Дайте мені ще пожити
в світі буденності й побуту.
Знову так ж само все сталося
але визначається:
доля продовжує далі,
а смерті нам посміхаються.
Грози, блискавки, повені
не слухають слова,
а діючи
- стільки всього пережити
можна нічого не вміючи.
Капля остання з надією
впала на допомогу.
Все було лише мрією,
яка зібралась в дорогу.
Плакала, не зітхаючи
так, щоб ніхто не бачив.
Душу ранила пальчиком,
боляче серце стискаючи.
Слухала лише звуки
які давали причину
голову підіймати крокуючи
в яку б не було хвилину.
Світло ж від тебе втече
можна і не помітити
спереду й ззаду впече
як не знайдеш у що вірити.