На головну

Надія золота

Яке блаженство зиму пережити,
До хвилечки її перемогти,
Себе в юнацьких веснах повторити,
Деревами у травні зацвісти.

Яка печаль у зимах замовкати
І чорно-біло слухать річ мовчань,
Під звуки хуг всі радощі втрачати,
Не дочекавшись сонячних стрічань.

Та я долоні веснам простягаю,
Хоч за вікном непрохано мете.
Настане час – і я в руці спіймаю
Рожевих мрій проміння золоте.

Ну що мені морозяні погрози?
Я не ношу між темряви журбу.
В душі моїй шумлять травневі грози,
Дарує рясність вічності добу.

Лише від щастя хай бринить сльозина,
У буйність днів печаль перероста.
До тих вершин, до тої верховини
Мене несе надія золота.

← назад