На головну

Ніч поезії

Змовкає ніч, як загадкова фея,
Лягає вірш нечутно на папір.
І тихо грають місячні Орфеї
На ніжних струнах золотавих лір.

А між зірок летить Пегас натхненний –
Його, поете, в сутінках лови,
І захлинайся в думах потаємних,
Та ніч таку пророчою назви.

То не безсоння, то святе видіння,
Його ти перетвориш на яву.
Від сірих буднів знайдене спасіння
Перетікає в істину живу.

Зв'язок із Богом. Світла потаємність.
Космічна даль і тиша між планет.
Це почуття, нікому незбагненне,
Блаженну душу визволить з тенет.

І що тобі нічні проїжджі авта,
Коли летиш ти на легкім коні.
Горить в очах ця непогасна ватра,
Жбурнувши в небо іскри таїни.

У ніч прекрасну знов тобі не спиться,
А як інакше? Стільки дум в тобі!
Злітає фея знов на колісниці,
Палає серце в радісній мольбі.

← назад