На головну

Лесі Українці – моїй сестрі по Долі

"...Буду жити! Геть думи сумні!"
Леся Українка

I

"Буду жити!" – казала так Леся,
"Буду жити!" – Вона ж Одержима
І Досвітні огні невгасимі
Підіймають Ії в піднебесся.
Отака: Життєлюбна і сильна,
Та в хворобі своїй невідкрита,
І не схилять квітки сумовито
Перед Нею голівки світильні.

II

Чую я Одержимості сполох,
Озираючись в сиву бездонність.
Я не знаю такого безсоння,
Де б Ти, Лесю, схилялася, квола.
Я не знаю Твойого зникання,
Перетворень на никлу порожність.
І Тебе не вбиває тривожність
І не гасне Досвітнє палання.
Ні на мить,
                     ні на крок,
                                            ні на подих
Ти Пісень своїх не зупиняла.
Ти співала!
                     О, Лесю!
                                            Співала!
Вся із болю й живої Свободи.
"Буду жити!" – Це зримість уперта,
По якій щосекунди ступаю.
Я причастя своє покладаю
На вівтар –
                     До ТВОЙОГО БЕЗСМЕРТЯ!

← назад