На головну

ГОЛОДОМОР

Нібито пройшли роки репресій,
Ніби зник безправедний терор,
Тільки мучить найгострішим лезом
Пам'ять про страшний ГОЛОДОМОР.

Як тобі сьогодні, вражий кате,
Ходиться по стлілих вже кістках?
То яка ж тебе родила мати,
Щоб лишати кров на рушниках?

Уявляю, лиця дуже зблідлі,
І до неба руки простяглись.
Дотик смерті криється у бідах,
До мого народу крадучись.

І нема, немає колосочка,
Зернятка малого не знайти.
Донечки згасають і синочки
В материнськім лоні назавжди.

Ну а ти жируєш ненаситно
І до рота лізе добрий шмат.
А мені відлуння геноциду
Ріже душу без усіх порад.

Свічка у руці моїй гарячій
Затремтіла в темряві німій.
Вся Вкраїна невимовно плаче
За дітей померлих в час лихий.

Крик міняє шепіт молитовний,
Вже від сліз просолені вітри.
Всіх катів за помисли гріховні
Бог осудить полум'ям згори.

Ті роки до мене повернулись,
І ридає реквієми хор.
Гострим болем в серці відгукнулась
Пам'ять про страшний ГОЛОДОМОР.

← назад