На головну

Атлант

Я став Атлантом!
Бачите – я став!
А деякі безсилим називали.
Давно розбиті їхні п'єдестали
І чорний морок грізності сконав.

Високе небо...
Он яке воно!
Та як його для людства не тримати,
Щоб не поблідли просторові шати,
Злотаве не пробилося зерно?

О, недруги!
Я навіть і на вас
Не опущу скорботності гіркої.
В словах моїх побожності Святої
Тече ріка прощення повсякчас.

Я є – Атлант,
І сильний, і міцний,
У цьому часі зовсім не міфічний.
Тримаю небо праведне, одвічне,
Люблю до болю кожний день земний.

Життя моє не знатиме проваль,
Не очманіє від страшного гніву.
У поклику до власного пориву
Мене не спинять туга і печаль!

3 листопада 2007 р.

← назад