На головну

З глибини...

Пам'яті бабусі   

Зоставайтесь, бабцю, сидячи на лаві!
Дайте накохатись білоденням Вашим.
Ранком житнє сонце вийде з-під заграви
І на сиві вії промінцем поляже.
Зоставайтесь бабцю хлібосольним літом,
Птахою над степом і легеньким просом.
Оберніться в травах розпашілим квітом
Чи хоча б у лузі застигайте в росах.
Ви не знали завше перекотиполе,
Бо дідусь у шані був добром багатий,
А коли не стало – закотилось долом
У німій чарчині відгоріле свято.
Вже хустини журно вербами застигли,
Вже морозять січні побілілу хату...
З глибини моєї не знаходжу сили
Ваші тихі очі забуттям назвати.

← назад