На головну

Зоре моя

"Зоре моя вечірняя..."   
Тарас Шевченко   

Листя опале
Позасинало –
Позамерзала калина.
Серцю без тебе холодно стало,
Зоре моя лебедина.

Коні спочили,
Гриви схилили –
Віхола віє над Січчю.
Ми ще з тобою не долюбили,
Зоре моя чарівнича.

Не осідлати
Зиму кошлату
І не вхопить за стремена.
Вірю пророчо в спалах завзятий,
Зоре моя ти священна.

Ще подолаєм
Долю розмаєм
І не заснемо самітно.
Ти ж, моя Леле, тричі засяєш
У переможність досвітню.

Будеш світити,
Серцем любити
Та відбиватись на травах.
Знов стануть коні куряву бити,
Зоре моя величава.

Січ засіяє
Полем і гаєм
Та усіма корогвами.
Зоре, ти чуєш, марші лунають –
Йдуть козаченьки степами.

Ген заплелися
Весни в намистах,
Будять Любові неспокій...
Сяєш для мене в ранках пречистих,
Зоре моя ти висока.

Моя душа не може не співати 2005

← назад