На головну

Життя мого палкі катрени

Життя мого палкі катрени
Розтоплять зимоньку студену.
До вас прийдуть у час буденний,
Немов зоря благословенна.

*

Не хочеться ні золота, ні срібла,
Коли тихенько літо проводжаю.
Моя сльоза маленька, як колібрі,
Такі великі доли омиває.

*

Безсоння роздум воскресило,
Постало з явищ місяцевих.
Душа тебе боготворила
Не сном, а розпалом травневим.

*

За дорогою – тільки дорога одна,
За польотом – політ і зоря провідна.
Тільки мудрість важлива говорить навпроти:
Не втрачай при зорі всі шляхи і польоти.

*

Хто сказав, що зіграні всі ролі?
Хто це мить яскраву програє?
Відпускаю голуба на волю,
І життя продовжую своє.

*

Сьогодні боляче було,
Зело душі не розцвіло,
А завтра з теплими сонцями
Душа буятиме садами.

*

Білі двері чекають на тебе,
Затихають всі струни у дневі.
Ти засвітиш, як сонце у небі, -
Стануть двері не білі – рожеві.

*

Скільки ще не здійснених висот,
До яких усі шукають коди.
Не прошу у Бога нагород,
Бо життя – найвища нагорода.

*

То нічого, що зима приходить
І мете січнева заметіль.
Моя думка раннім сонцем сходить
На любов, як на сиваську сіль.

*

Я з морем вмію говорити.
Я зустрічаю день над світом.
Дарую слово ранніх літ,
Щоб чули моречко і світ.

*

Ще я торкну багато літер,
Словами землю застелю.
Новітнє сонце Геракліта,
Немов уперше полюблю.

*

Як ти гориш! В тобі мільйон свічок!
Ніхто вогонь любові не остудить.
У кожну мить і в кожний вільний крок
На світло те до нас ітимуть люди.

*

Немов філософ давньогрецький
Шукаю істину свою.
А стежка в'ється, стежка в'ється
І я із неї долю в'ю.

*

Я хотів у лісу запитати:
Чом так швидко листячком опав?
Ліс дививсь на журавлів крилатих
І мені нічого не сказав.

*

Беру квитки на ті маршрути,
Що крізь життя моє лягли.
Ніщо на світі не забуте
В обіймах сяйва чи імли.

*

Берези соком напоїли,
Дуби шумливістю накрили.
Думок моїх натхненну вроду
Відчує матінка-природа.

*

Янголятка крилечко пухнасте
До мого доторкнулось плеча.
Зайнялася горінням прекрасним
Потаємна пророча свіча.

*

У море входжу, як в свою стихію,
Люблю його до радощів і мук.
Над головою сонце струменіє,
Зайшовся віршем кожний серця стук.

*

Щоночі місяць жовтий меншав,
А зорі падали у хвилі.
О, як бентежно, як бентежно
Мене ти поглядом любила.

*

Мости не спалюй, доки не фінал.
Життя твоє – найвищий ідеал.
За тим видінням, за ясним порогом
Відкритим будь вовіки перед Богом.

*

Зламали гілочку на древі,
На неї вже не сядуть птиці.
Стократ я можу буть крицевим,
Але ж душа моя не криця.

*

Ілюзія – душевна сліпота,
Вона тебе в нікуди поверта.
Втомитись краще у щоденнім русі,
Аніж іти до втрачених ілюзій.

*

Поети – зранені Предтечі
До наших стукають осель.
А в нас на серці – порожнеча,
Така непройденість пустель.

*

Журавлиний ключ тягнувсь над ріками,
Лист багряний до води упав.
І світилось долею великою
Те, що я іще не написав.

*

Одного разу стрів я менестреля –
Він з піснею півсвіту обійшов.
О, як завмерли жовті акварелі,
Налаштувавшись тільки на любов!

*

Весні я квітів не несу –
Вона сама по вінця в квітах!
І заворожену красу
В піснях продовжую над світом.

*

Божих слів надійні бастіони
Від шаленства знову бережуть, –
І стрічають люди на перонах,
Де трива моя життєва путь.

*

День золоті кілечка нанизав
На зеленаві юні деревцята,
А я тебе весною засівав,
Як може тільки травень засівати.

*

Таким знайомим камертоном
Зоря над степом зайнялась,
Налився шлях церковним дзвоном –
Любов до крапельки збулась.

*

Усе, що буде і не буде,
Не відправляй на пересуди.
За світле свято в сірий будень
Тебе грядуще не осудить.

*

Не віддаю себе кімнатам
І стінам теж не віддаю.
Журбу я кидаю в багаття,
Майбутні грані пізнаю.

*

Лжепророків не чую промови,
Бачу тільки духовні основи.
А поезія – гарна причина,
Щоби сяяли ночі, як днини.

*

Від'їжджаю, щоби повернутись,
Хоч життя - суцільна бистрина.
Хочу я лише собою бути,
Щоб мене згадала далина.

← назад