На головну

Моя

А все ж моя ти – всім вітрам кричу
І тишу невгамовно розриваю.
Бо я живу, а значить – я кохаю,
До тебе юним покликом лечу.

Немає інших – тільки ти одна
Мене ведеш до берега хмільного,
І я прошу, і я благаю Бога,
Щоб наших душ горіла яснина.

Підступно все – прохай чи не прохай,
Дерева гнуть безжальні урагани,
А ти для мене золотий світанок,
Який молю я ревно: не зникай.

Ловлю тебе, як ниточку тонку,
Лице від заметілей затуляю.
По колу незбагненному кружляю,
Хвилину п'ю солодку та гірку.

Моє кохання час не спопелив,
І перша скрипка грати не втомилась,
Бо ти мені ще більше засвітилась,
А я свій жар ще дужче запалив.

Моя ти! – розбиваю всю ману,
Розлукам не бажаю покоритись.
Свої шляхи не зможу я спинити,
Коли кохаю лиш тебе одну.

← назад