На головну

До болю

Ти вироку мені не оголошуй
І згарищем сумним не спопеляй.
Мій боленьку, моя довічна ношо,
Святішим стань і мовчки не карай.

Я вже сповна пізнав ковток сльозини,
Створивши потай книгу одкровень.
Ховались ранки у малі шпарини,
Не вистачало іскорок-пісень.

Та я любов'ю входив в неможливе
І там мости несхитні будував.
Коловороту царство мерехтливе
Самим собою ревно зупиняв.

Хотілося волати і стогнати,
А я мовчав у довгу заметіль,
Щоб потім гострим словом вибухати
І знов влучати у найвищу ціль.

Мене ти різав дрібно на частини,
Своїм мечем завжди четвертував.
О болю мій, лишаючись незмінним,
Я все одно тебе не проклинав.

До себе не покличу передчасність
І не забарвлю днину у мінор.
Моє зоріння, чисте і прекрасне,
На пісню покладе стосилий хор.

До болю все, як струмом електричним,
Напружено в мені життям одним.
Я знов ступаю крізь усі сторіччя
Тим самим кроком – впертим і твердим.

← назад