На головну

Щоб не стало пізно

Хтось золотеньку ниточку згубив,
Пішов кудись в незнане й невідоме.
Так начебто на світі і не жив,
Любові крила втратив невагомі!

Мені цей "хтось" згорьовано болить.
Йому б плече підставити надійне.
А так він йде між всіх зів'ялих віт
І про палке не знає воскресіння.

Не просить він ні слави, ні поваг,
А просто добрих слів не вистачає.
Над ним самотність піднімає стяг:
До кого йти, і досі він не знає.

О, як трагічно думати про це,
Зігнувся шлях нерівною дугою.
Йому не світить сонце промінцем,
Нема сердець, налитих добротою.

До нас ніколи не торкавсь єлей –
Ми бідні на любов, таку безцінну.
Шукаємо найвищий апогей,
Забувши про малесеньку людину.

Іще промінням сяє небосхил,
І доки грім не вдарив дуже грізно, –
У час важкий, людині, що без сил,
Подайте руку, щоб не стало пізно.

← назад