На головну

Найдорожче

Усесвіту пізнання таємничі
Несуть мені осмислень передзвін,
А мамин погляд щиросердно зичить
Весни і літа, висоти й глибин.

На мене айсберг безпорадних січнів
Незрозумілість знову насува,
А мамин дотик, більший за величчя,
Зігріє душу, як святі слова.

Нехай шляхи закидані шипами,
І не сховатись вже від гіркоти,
А мамин усміх – понад берегами
Мені не дасть у темряву піти.

І я ніколи спину не згинаю
Перед бідою, що мене січе,
Бо мама неможливе воскрешає,
Та день у день любов із серця тче.

Я знов іду над прірвами кипучо,
Моє натхнення – то не мілина,
І магмою спалахує рішучість,
Встає в очах жадана далина.

Від Бога й мами в світі я почався,
Пронісши все у довгих молитвах.
Я незборимим часові назвався,
Утримавши бентежність на плечах.

І доки є любові безкінечність,
Що б'є у дзвін життєвої жаги, –
Рідненькій неньці поклонюся ґречно,
Де світять найдорожчі береги.

← назад