На головну

Іду до покаяння

Немов Хусейн, неначе Піночет,
Мов той бездушний лютівник Бен Ладен –
Мою планету між усіх планет
Стряса пекельність,
І немає ладу.

Немає ладу –
Плач або кричи,
Чи нерв чутливий надривай нестерпно.
Землі своєї чую я плачі.
Переді мною жертви,
                           Жертви,
                                     Жертви.

Земна кора здригається, тремтить,
А катастрофи мороком сповзають.
Нікого вже не можна воскресить,
І ходить жах від краю і до краю.

О, як мені собою затулить
Від темноти усі невинні раси.
Мене усього болість полонить –
Гірка хвилина вічністю здалася.

Нема ніде відвертих покаянь,
І наші м'язи знову у напрузі.
Велику чашу надважких страждань
Ще п'є земля, згорьована у тузі.

Не знаю я, що завтра нас чека, –
Усі слова народжені мовчанням.
За цілий світ, що в темряві зника,
Я кожну мить іду до покаяння.

← назад