На головну

Час летить...

...Хай буде все небачене побачено...
Ліна Костенко

Все на світі місять часу жорна,
З пальців розсипаються піски,
Лиш не треба падати в мінорність,
Обірвавши з квітів пелюстки.

Час летить, як лава вулканічна,
За собою наші дні зміта,
Тільки не наближуймо трагічність,
Там, де є святіша доброта.

Не дозвольмо, щоб земля ридала,
Хай проміння падає в ріллю.
Вже були невігластва потали
І скорбота в сутіні жалю.

Я не хочу вибухів убивчих,
Щоби кров землянина лилась.
Ну коли ж засвітяться сторіччя
Миром і Любов'ю водночас?

І ловлю щомиті невловиме,
Правдою наповнюю огром.
Бачу те, що окові незриме,
Скреснувши поезії пером.

Як звучать оркестри симфонічні,
Та гримлять сподівані громи.
Хай ніколи не потьмарять вічність
Тінь негоди, дихання пітьми.

← назад