На головну

Не забудь Тараса!

При всякій владі, у буремнім часі,
Яка б не скаженіла каламуть –
О мій народе!
                     Віщого Тараса
У цім житті ніколи не забудь.

Його слова гостріші за сокиру,
Його страждання в нас не затиха.
До хат своїх ти не пусти зневіру,
Не очорни себе тавром гріха.

Голгофи українські ще тривають,
Іще не спить мана протистоянь.
І гідність нашу нагаєм шмагають
Негідні люди у вазі смеркань.

Їх сили злі готові спопелити
Всю нашу волю до духовних втрат,
Шевченків голос всюди заглушити,
Щоби із братом не обнявся брат.

Мені болить, мені щемить і плаче
Свята земля, покривджена без меж.
Моя ж душа, не згублена і зряча,
Щодень волає, наче від пожеж.

Куди йдемо?
            Яка нас манить прірва?
Хіба нам мало зранених розп'ять?
Та скільки ж можна так іти покірно,
На кожнім кроці воленьку втрачать?

Не забуваймо ми свого пророка,
Згадаймо, браття, хто ми є такі.
Скупаймо правду у Дніпрі широкім,
За гідність встаньмо - дужі та стрімкі.

Нехай нас бачить ця гріховна маса,
Не посміються ситі владарі,
Бо в нас є слово нашого Тараса,
Що вічно сіє полум'я зорі.

← назад