На головну

Ода жінці

Марії Минівні Романенко
З глибокою повагою присвячую.

Вдивляюсь знову в образ жінки,
Він, як ікона золотава,
І перед Богом славлю дзвінко
Усю її нетлінну справу.
Ми всі зігріті матерями,
Без них усе навколо меркне.
Вони, мов янголи над нами
Любов дарують невичерпну.
Куди б нас доля не занесла,
Яке б нещастя не спіткало,
Молитву чув Отець небесний,
Що з материнських вуст злітала.
І все за нас, дітей рідненьких,
За нас палких та найдорожчих.
Ми шлях торуємо до неньки,
Немов до Господа на прощу.
Нехай шалена веремія
Усе без вибору закрутить,
Та мамин образ нам зоріє,
Не дасть залишитись в осмуті.

Всепланетарне Слово «Мати»
Палає вогнищем нетлінним.
Як перед Богом треба стати
Нам перед Нею на коліна.
І помолитися в пошані
На пресвяте Ії імення.
Та берегти з Любов’ю дане
Із рідних вуст Благословення.

О, роду вічна берегине!
Цілую я твої долоні,
І славлю завжди, мов богиню
Тебе у зоряній короні.

10 березня 2009 р.

← назад