На головну

Зачароване диво

Не любити тебе неможливо,
Не страждати за тебе не можна.
Коні скачуть твої білогриві,
Вільно диха травиночка кожна.

Возвеличують гори Карпатські,
На трембітах заграли гуцули.
А в степах, на могилах козацьких
Причаїлось звитяжне минуле.

У річках, у глибинних озерах
Відбивається врода дівоча.
Синіх вод доторкаються пера —
Білі гуси грайливо ґелґочуть.

Та якщо навіженість ворожа
Скривдить Святість Пречисту у дусі —
Взявши силу і праведність Божу,
Я за волю твою заступлюся.

Щоби ранки, росою омиті
Не потьмарились жахом суворим —
Захищу твоє небо в блакиті,
Жовте поле, і води, і зорі.

Калинова моя, промениста —
Земле рідна, не схилена в тузі.
Я палаю в тобі пломенисто,
Зелен-гаєм до тебе стелюся.

Чорне море, простори Дніпрові,
І блаженність сама над садами,
Дні і ночі духмяно-казкові —
Засвітились лункими піснями.

Ти — моє зачароване диво,
Що мене ще не раз заворожить.
Не любити тебе неможливо,
Не страждати за тебе не можна.

20 жовтня 2007 р.