На головну

Мій Отче

Отцю Анатолію

Не йду, а в розкриленім лину польоті,
І Вас біля храму свого впізнаю.
Немовби усе убирається в злото —
Татарка моя потопає в маю.

Мій Отче, у веснах, у святості Божій
Я бачу Ваш образ і усміх рясний.
За правду та віру стою на сторожі,
Що Ви зберегли, як огонь золотий.

Якою Святою є Ваша обитель —
Макарівський храм у безмежжі століть,
Неначе до нього торкнувся Спаситель,
Щоб сонячним миром його освятить.

Іще немовлятком я тут охрестився,
Прослався мій шлях до духовних вершин,
Хворобам і мукам своїм не скорився
В свою Україну залюблений син.

І я біля Вас пломінцем не вгасаю,
Забувши про марність сучасних племен,
Та зернами слів милий край засіваю,
Де Божа присутність панує здавен.

Запалюю свічку, і в роздумах тихих
Витаю у сяйві ікон пресвятих,
Бо Ваша Любов неозора й велика
Завжди розквітає у думах моїх.

← назад