На головну

Вклонюся просторам

«….А душа вклоняється просторам
і землі за світлу радість — жить…»
Олена Теліга

Вклонюся просторам душею живою,
Отим, що мене у незборність вели.
В огромі людському не згасну мольбою
Крізь нетрі блукань безпорадні та злі.

Безмовності стін я не хочу збагнути.
Думки мої всі не зазнають пустель.
Лечу, щоби безмір крилечком торкнути,
І небо тривожу, немов журавель.

Я бачу усе на Вкраїні стражденній:
Криваву навалу і плач матерів,
Поетову страту в жаханні шаленім
І регіт холодний бездушних катів.

Та рідній землі не ходити у чорнім,
Бо Слово Ії — Благодатний засів.
Простори мої, як душа, неповторні,
Джереляться в пісні могутніх співців.

У сурмах небесних Господня присутність.
Збирається віче палких воскресінь.
Народу мого висота незабутня —
Немеркнуче сяйво для всіх поколінь.

← назад