На головну

Сезон замріяних рапсодій

Євпаторії
Причалив білий пароплав —
І заяснішало на пірсі.
П’янких мелодій награвав
Морській прибій, що з вітром злився.

Я так схвильовано дививсь
На цю картину розмаїту —
Там обрій лагідністю вкривсь,
Неначе весь із оксамиту.

Жаркого літа ряснота
У променевих переливах.
Десь загубилась суєта,
Лиш надихає сонцезлива.

Встелили золотом піски
Мого дитинства теплі пляжі.
Південні присмаки терпкі
В мені явили стільки вражень.

І тільки сумно, що сплива
Сезон замріяних рапсодій,
Що пароплав цей відплива —
Крадеться холод, наче злодій.

Та він у мене не вкраде
Сяйливих усмішок дарунки,
Бо серце мліє молоде
Від ніжних сонячних цілунків.

Заграє моря синизна,
Торкне душі високі струни,
Щоб у житті моїм сповна
Озватись трепетним відлунням.

← назад