На головну

У Судаку

Генуезька фортеця із гір задивилась,
І привітливе море несло добрий знак.
Ти для мене, кохана, у літі світилась,
Знали це давні скелі та гордий Судак.

Хвилі бились об берег під музику вічну.
Погляд мій завмирав у стихії морській.
Я тебе цілував між красот мальовничих,
І про це заспівав синьоокий прибій.

А троянди цвіли запашні та дурманні.
Понад цвітом літав зачарований бриз.
Ми з тобою пливли у зірковім коханні,
Мов до неба самого злітали увись.

Крик чаїний збудив мовчазні сиві гори.
Заузорилась далеч шумливих долин.
Ти, як сонце і хвилі,
Як небо і море,
Що яскряться в очах таїною жарин.

Хай над кручами вітер гуляє привільно
Та розносить повсюди надію дзвінку,
І розкажуть про нас всі слова світлокрилі
Про стрічання чарівне в яснім Судаку.

← назад